КСУ визнав неконституційними положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо сплати авансового внеску

      Конституційний Суд України ухвалив Рішення за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення).

     Скаржниця покликалась на те, що не має можливості сплатити авансовий внесок, а у зв’язку з несплатою нею такого внеску на підставі положень частини другої статті 26 Закону державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження. Суди не визнали таку відмову протиправною та не захистили її прав.

    15 травня 2019 року Другий сенат Конституційного Суду України вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII зі змінами.

      Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Основного Закону України в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов’язковість.

       Визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону обов’язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов’язковості.

      Конституційний Суд України наголосив, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291Конституції України.

      Положення частини другої статті 26 Закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, яке є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

    З повним текстом Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019 можна ознайомитись на сайті Конституційного Суду України за посиланням.

      Джерело : ukrainepravo.com