ВС висловився щодо встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду

  Касаційний кримінальний суд Верховного Суду розглядав касаційні скарги засуджених за частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України.

  Сторона захисту зазначала, що оскільки огляди автомобілів проведені без дозволу слідчого судді в порушення вимог статей 233, 234 та 237 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), результати цих слідчих дій є недопустимими доказами.

  Сторона обвинувачення клопотала про передачу цього кримінального провадження на розгляд Великої Палати з посиланням на виключність правової проблеми, яка полягає в розмежуванні процесуальних дій «огляд місця події» та «огляд житла чи іншого володіння особи», оскільки суди ототожнюють ці поняття і визнають недопустимими докази, отримані під час огляду місця події на тій підставі, що після проведення цієї слідчої дії органи розслідування не звернулися за дозволом до слідчого судді, хоча вимоги частини третьої статті 233 КПК стосуються огляду житла чи іншого володіння особи, а не огляду місця події. «Огляд місця події» відрізняється від «огляду житла чи іншого володіння особи», а тому проведення огляду місця події не вимагає дотримання вимог статей 233, 234 та 237 КПК. Відмінність цих слідчих дій випливає, зокрема, з частини третьої статті 214 КПК, відповідно до якої огляд місця події може проводитися до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) і вимагає лише негайного внесення відомостей до ЄРДР після його завершення, а для огляду житла чи іншого володіння особи необхідно дотримуватися певних умов, передбачених статтями 233, 234, 237 КПК, що неможливо до внесення відомостей до ЄРДР.

  Верховний Суд не погодився з позицією прокурора та вказав на те, що таке тлумачення очевидно суперечитиме статті 30 Конституції та статті 13 КПК, які, навіть дозволяючи невідкладне проникнення у певних випадках, не звільняють від послідуючого судового контролю для перевірки виправданості проникнення без попереднього судового рішення. Суд дійшов висновку, що, якщо подія, з приводу якої проводиться огляд, відбулась у житлі чи іншому володінні особи, на проведення такого огляду місця події поширюються вимоги, передбачені статтею 30 Конституції та відповідними положеннями статей 13, 233, 234 та 237 КПК.

  При цьому, ВС вказав на відсутність жодних логічних суперечностей в цих нормах або практичних труднощів у виконанні вимог негайно після огляду місця події внести відомості у ЄРДР та невідкладно звернутися до слідчого судді, якщо таких огляд було проведено у житлі та іншому володінні особи без попереднього дозволу суду.

  Суд касаційної інстанції не погодився з позицією сторони захисту, що наявність та добровільність згоди може доводитися лише письмовим документом відповідного змісту.

  Суд зауважив, що закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи. Тому наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.

  Виходячи з позиції захисту, письмовий документ, що містить згоду на проникнення, усуває будь-які сумніви у наявності добровільної згоди. ВС наголосив, що у певних ситуаціях наявність письмового документа може не мати вирішального значення, оскільки добровільність його написання чи підписання також може бути поставлено під сумнів.

  Касаційний кримінальний суд дійшов висновку, що для з'ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмового підтвердження такої згоди.

  У справі, що переглядалась ВС, суд встановив, що на момент проведення огляду автомобіля засуджені були затримані, однак до цього часу їм не було роз'яснено їхні права та забезпечено право на правову допомогу. Суд вказав, що за таких обставин не можна стверджувати, що вони надали добровільну та інформовану згоду на огляд їх автомобіля, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що даючи таку згоду, - навіть якщо припустити, що її було надано усно, - володілець автомобіля був здатен усвідомлювати правові наслідки такої згоди.

  А, навіть за умов, що огляд цього автомобіля підпадав під визначення «невідкладного випадку» у значенні частини третьої статті 233 КПК, звернення до слідчого судді постфактум відповідно до вимог цього положення було обов'язковим.

  Тому ВС дійшов висновку щодо недопустимості результатів огляду автомобіля, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (постанова від 12.02.2019 у справі № 159/451/16-к).

      Джерело :   ukrainepravo