Недослідження судом процесуальних документів, які стали підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій, впливає на справедливість судового розгляду

         Вироком суду особу було засуджено за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України. Особу визнано винуватим у тому, що він, будучи начальником ОДПІ одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає вигоду, дії з використанням влади та службового становища (за вирішення ним питання щодо виключення агрофірми із об’єктів, які підпадають під перевірку), поєднане з вимаганням неправомірної вигоди у сумі 50 000 грн. .

           Ухвалою апеляційного суду вирок суду змінено в частині зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання та взято засудженого під варту в залі суду, в решті вирок залишено без зміни. Ухвалою ВССУ судові рішення залишено без змін.

          Адвокат звернувся до Верховного Суду України. У заяві про перегляд судових рішень зазначав про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм права та про невідповідність ухвали ВССУ правовій позиції ВСУ.

          Захисник вказував, що касаційний суд безпідставно погодився із визнанням апеляційним судом допустимими доказами дозволів на проведення негласних слідчих розшукових дій, які, за клопотанням прокурора, долучені в ході апеляційного провадження. Про їх існування стороні обвинувачення було відомо на час звернення до суду з обвинувальним актом, проте вони не були долучені до матеріалів кримінального провадження та не були відкриті стороні захисту.

          З огляду на вимоги частини дванадцятої статті 290 КПК долучення прокурором в апеляційному суді постанови про проведення контролю за вчиненням злочину та про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, а також ухвали апеляційного суду свідчить про недопустимість тих даних, які в них містяться, оскільки їх отримання суперечить порядку, передбаченому законом.

           ВСУ задовольнив частково заяву адвоката, скасував ухвалу ВССУ, а справу направив на розгляд до суду касаційної інстанції.

           Суд в черговий раз зауважив, що недослідження судом першої інстанції процесуальних документів, які стали правовою підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій, впливає на справедливість судового розгляду в цілому. Недослідження зазначених матеріалів призводить до оперування судом доказами, допустимість яких є імовірною, що в контексті презумпції невинуватості є неприпустимим для обґрунтування рішення про винуватість особи та свідчить про порушення права особи на справедливий суд.

           ВСУ роз’яснив, що відкриття в умовах публічного і гласного апеляційного судового розгляду окремих матеріалів кримінального провадження, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті стороні захисту, не означає їх автоматичну допустимість, оскільки за КПК критерієм допустимості доказів є не лише законність їх отримання, а і попереднє відкриття матеріалів іншій стороні до їх безпосереднього дослідження у суді.

          Крім того, відповідно до частини 3 статті 404 КПК суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

           А у даній справі судом першої інстанції не досліджувалися документи, які були надані прокурором в суді апеляційної інстанції, хоча вони фактично були у розпорядженні сторони обвинувачення на момент звернення до суду з обвинувальним актом та не були відкриті стороні захисту. А дані протоколів, в яких зафіксовано результати проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій, покладено в основу обвинувального вироку.

           На необхідності надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, як гарантії справедливого судового розгляду, йдеться у рішенні Європейського суду «Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства» від 27 жовтня 2004 року.

           ВСУ дійшов висновку, що позиція ВССУ не відповідає висновку ВСУ у постанові від 16 березня 2017 року №5-364кс16, з огляду на те, що сторона захисту не була ознайомлена із постановою про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, постановою про проведення контролю за вчиненням злочину, ухвалою апеляційного суду в порядку статті 290 КПК, мало місце порушення права особи на захист (постанова від 12.10.2017 у справі № 5-237кс (15).

           Джерело : ukrainepravo.com