Працівник, який не вийшов на роботу, не дочекавшись наказу про надання відпустки для догляду за дитиною, може бути звільнений за прогул

        До суду з позовною заявою про поновлення на роботі звернувся працівник, звільнений на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

         Позивач посилався на те, що, оскільки мати його сина вийшла на роботу на повний робочий день до закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, він звернувся до роботодавця з заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною. Після направлення такої заяви позивач здійснював догляд за дитиною, проте отримав лист про відмову у наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про поважні причини його відсутності на роботі. Наказом відповідача позивача було звільнено з роботи за прогул без поважних причин.

         Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив. ВССУ погодився з рішенням суду апеляційної інстанції.

        Суди виходили з того, що звільнення позивача є незаконним, оскільки його відсутність на роботі була пов’язана з доглядом за малолітньою дитиною, про надання відпустки для догляду за якою позивач звертався з відповідною заявою до відповідача, а отже позивач був відсутній на роботі з поважних причин.

         ВСУ скасував рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та підтримав позицію районного суду.

         Верховний Суд України зазначив, що відповідно до частини третьої статті 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. А згідно з частиною сьомою вказаної статті відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

        За приписами частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки», особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

       ВСУ зауважив, що невихід на роботу у зв'язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

       ВСУ визнав правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову особи, оскільки позивач самовільно, без погодження з відповідачем не вийшов на роботу, тобто вчинив прогул, у зв’язку із чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.

       З постановою ВСУ від 13.09.2017 та правовою позицією у справі № 6-1412цс17 можна ознайомитись за посиланням.

                          Джерело : ukrainepravo.com