Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на її виїзд за межі України на постійне місце проживання.
Позивач посилалась на те, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею за взаємною згодою сторін. Згодом вона зареєструвала шлюб з громадянином Французької Республіки та отримала право на проживання в цій державі, у зв’язку із чим виникла необхідність вивезти малолітню дитину за межі України на постійне місце проживання.
Оскільки батько дитини заперечує проти вивезення дитини за межі України на постійне місце проживання, позивач просила визначити місце проживання сина з матір’ю та надати дозвіл на його виїзд за межі України на постійне місце проживання у супроводі матері й без згоди та супроводу батька.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд позовні вимоги задовольнив частково. Визначив місце проживання дитини з матір’ю та надав дозвіл на виїзд за межі України до Французької Республіки дитини у супроводі матері без згоди та супроводу батька на час її проживання у вказаній країні. ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду.
Верховний Суд України скасував усі судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВСУ зазначив, що відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
ВСУ зауважив, що дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як за волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема, проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Також ВСУ зазначив, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов’язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею (постанова від 12.04.2017 у справі № 6-15цс17).
Джерело : ukrainepravo.com
_03_03.png)
