Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Верховний Суд України розглянув заяву особи про перегляд судових рішень у справі про визнання батьківства.
Позивач вказував, що під час спільного проживання з відповідачкою у них народились син та донька. Відомості про батька у свідоцтвах про народження дітей внесені зі слів відповідачки.
Згодом вони припинили проживати разом, діти залишились проживати з матір’ю. Оскільки відповідачка стала чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми, позивач просив суд визнати його батьком дітей та внести зміни в актові записи про народження, вказавши відомості про нього, як батька.
Суд першої інстанції призначив судово-генетичну експертизу у справі. Проте відповідач не з’явилася з дітьми для відібрання зразків крові для проведення експертизи.
Суд у задоволенні позову відмовив у зв’язку з тим, що позивач не надав допустимих і достатніх доказів для підтвердження його батьківства щодо вказаних у позові дітей.
Суд апеляційної інстанції позов задовольнив, виходячи з що між сторонами існували тривалі стосунки (зокрема, вони спільно з дітьми проводили дозвілля), що підтверджувалось фотографіями, та з того, що відповідачка свідомо ухилялася від проведення призначеної судом з метою встановлення батьківства судово-генетичної експертизи.
ВССУ з таким рішенням апеляційного суду погодився.
Відповідачка в обґрунтування заяви про перегляд судових рішень надала, зокрема, копію ухвали суду касаційної інстанції, в якій вказано, що позовна давність в один рік з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, установлена законодавцем як для вимог про визнання батьківства в порядку статті 129, так і в порядку статті 128 СК України. При цьому оскільки нормами СК України не передбачено, що позовна давність застосовується тільки за заявою відповідача, то суди, розглядаючи спір про визнання батьківства, повинні були перевірити дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні позивача до суду.
З огляду на те, що у справі, що переглядалась, суди питання щодо дотримання строку позовної давності не досліджували ВСУ з метою усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права роз’яснив питання щодо застосування позовної давності у сімейних правовідносинах.
Статтею 129 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ у даній справі, законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність.
До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.
У частині другій статті 20 СК України передбачено субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України.
Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції (постанова від 27.04.2017 у справі № 6-617цс17).
Джерело : ukrainepravo.com
_03_03.png)
