Судами розглядалась цивільна справа за позовом особи про визнання заповіту недійсним. Позивач обґрунтовувала вимоги тим, що вона є єдиною дочкою померлої та спадкоємцем за законом першої черги, у зв’язку з чим подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини та дізналась, що існує заповіт, складений на користь відповідачів.
Позивач посилалась на те, що заповіт від імені матері підписаний іншою особою, його зміст не відповідав її волі, за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій та на підставі статей 203, 215 та 225 Цивільного кодексу України просила визнати заповіт недійсним.
Судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову.
Суди дійшли висновку, що спадкодавець, діючи вільно та відповідно до своєї внутрішньої волі, вчинила заповіт, який було складено з дотриманням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Підпис на заповіті вчинений нею особисто, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, а надана позивачем медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
ВССУ відмовив у відкритті касаційного провадження у справі. Позивач не погодилась з рішеннями судів та звернулась до ВСУ.
Верховний Суд України встановив невірне застосування судами статті 225 ЦК України, скасував рішення судів та направив справу для нового розгляду до суду першої інстанції (постанова від 13.03.2017 у справі №6-2833цс16).
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
ВСУ роз’яснив, що для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Джерело : ukrainepravo.com
_03_03.png)
