Щодо розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до двох громадян Грузії

           21 лютого 2017 року слідчим судею Березанського районного суду Миколаївської області Гапоненко Н.О. відмовлено у задоволенні клопотань слідчого Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції Головного управління поліції в Миколаївській області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до двох громадян Грузії, що проживають в Україні, підозрюваним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, та обрано вказаним громадянам запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання. 

             У практиці Європейського суду з прав людини, яка є обов’язковою для застосуванні у кримінальному процесі, існує презумпція на користь звільнення з-під варти, якщо ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою альтернативних запобіжних заходів (Справа "Боротюк проти України", заява № 33579\04, п.п.61, 62, "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), заява № 34578/97, п. 94, "Смирнова проти Росії" (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 і 48183/99, п. 63, "Вренчев проти Сербії" (Vrenсev v. Serbia), заява № 2361/05, п. 76) та інші.

            Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім, такий захід має бути необхідним за конкретних обставин (справи "Хайредінов проти України", заява N 38717/04, п.27, "Нештак проти Словаччини", заява № 65559\01, п.74).

            У ході розгляду клопотань прокурором не доведено відповідно до вимог частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України та не обгрунтовано у клопотаннях існування більшості із зазначених ним ризиків та недостатності застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.

            Зокрема, зазначений прокурором ризик можливості вчинення підозрюваними інших кримінальних правопорушень обґрунтований лише тим, що підозрювані на території Одеської області ніде не працюють та джерела їх доходів невідомі; посилаючись на ризик впливу підозрюваних на свідків у цьому кримінальному провадженні, прокурор взагалі не зазначив прізвищ цих свідків та фактів, що свідчать про існування можливості такого впливу, тобто посилання прокурора містять характер припущень.

            Відповідно до частини першої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

            Будь-якого обґрунтування того, що до підозрюваних необхідно застосувати найбільш тяжкий запобіжний захід – тримання під вартою – клопотання сторони обвинувачення не містить, не наведено таких даних прокурором і у судовому засіданні.

            Крім того, у ході розгляду клопотань встановлено грубе порушення права підозрюваних на свободу та особисту недоторканість.

       Конституцією України (стаття 29) гарантоване право людини на свободу та особисту недоторканність, відповідно до якого ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

       У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

             Підстави і порядок затримання через підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбачені статтями 207, 208 Кримінального процесуального кодексу України.

             Законом передбачено лише три випадки, коли уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі.

            Осіб, щодо яких прокурор просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, затримано 19 лютого 2017 року негайно після того, як слідчим суддею у іншому кримінальному провадженні обрано щодо них запобіжний захід – особисте зобов"язання.

            Підставою для затримання слідчим зазначено те, що потерпілий вказав на підозрюваних як на осіб, що вчинили щодо нього розбій (п.2 ч.1 ст.208 КПК України).

            Відповідно до клопотання, розбійний напад на потерпілого Боза К.В. вчинено 21 січня 2017 року; заяву про те, що саме ці двоє громадян, упізнані ним у іншому кримінальному провадженні за фактом незаконного заволодіння автомобілем, вчинили цей розбійний напад, потерпілий надав на ім’я начальника відділення поліції 19 лютого 2017 року, тобто через місяць після вчинення кримінального правопорушення.

            Разом з тим, відповідно до пункту другого частини першої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України затримати особи без дозволу слідчого судді чи суду можна лише якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

            Таким чином, законні підстави для затримання доставлених до слідчого судді громадян Грузії були відсутні.

          Зважаючи, що свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слідчим суддею прийнято рішення про неможливість застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.  

                  Прес-секретар суду